ГОЛГОФА ГОЛОДНОЇ СМЕРТІ
Щороку, в останню суботу листопада, Україна у скорботній молитві схиляє голову перед мільйонами жертв голодоморів, які є однією з найтрагічніших сторінок української історії, коли люди гинули від штучно створеного голоду. І досі неможливо уявити, що в країні, де родючі землі, де простягаються пшеничні лани, сталася така трагедія. Воістину багатостраждальний український народ. Бо хіба є ще хоч один народ у світі, крім нас, українців, хто за першу чверть XX століття пережив три голодомори: 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 років.
Проте, голодомор 1932-33 років в Україні посідає особливе місце. Масовий голод, що розпочався ,охопив значну частину України: Запорізьку, Донецьку, Катеринославську, Миколаївську, Одеську губернії. Його спричинили,насамперед, політичні чинники. Голодомор 1932-1933 рр. був не випадковим явищем природного чи соціального походження, а наслідком цілеспрямовано застосованого тоталітарною владою терору. Факти говорять самі за себе:
- голодомор в Україні тривав 17 місяців (з квітня 1932 р. по листопад 1933 р.),а дослідники називають різні цифри загиблих під час голодомору: 4, 5, 7 та 9 мільйонів.
- з урахуванням непрямих жертв (внаслідок повного фізичного виснаження, тифу, кишково-шлункових отруєнь, канібалізму, репресій, самогубств на грунті розладу психіки та соціального колапсу), за приблизними підрахунками, голодомор забрав життя 14 мільйонів людей.
- пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1 тисяча – кожну годину, майже 25 тисяч – щодня.
- за підрахунками французьких демографів, внаслідок голодомору в Україні не народився 1 мільйон дітей. На загальні цифри смертності вплинуло й віддане тоді владою розпорядження ЗАГСам не реєструвати смерть дітей віком до 1 року
- вчені дійшли висновку, що оскільки у цей період помирали переважно діти й молодь, середня тривалість життя українців у 1933 році становила 7,3 роки у чоловіків і 10,9 років у жінок. За всю історію людства подібних показників ніде не зафіксовано
Пам’ять людей про голодомор каралась смертю. Важко було мовчати, але мовчали. Людську пам’ять було взято під конвой. На роки, на десятиліття... Страшне приневолене мовчання... Довго чекали, але дочекались коли ожила, проснулась людська пам’ять, розверзлись її глибини і заговорили вуста тисяч, мільйонів свідків трагедії, віддаленої від нас десятиліттями.
Не сьогодні це сказано: «Час народжуватися і час помирати. Час руйнувати і час будувати. Час розкидати каміння і час збирати. Час мовчати і час говорити.» Сьогодні ми вшановуємо пам’ять жертв Голодомору 1932 - 1933 років. Кожен із нас переосмислює нашу історію, трагічні її сторінки, які примушують стискатися людські серця. Одна з найстрашніших таких сторінок - Голодомор , який призвів до небачених безневинних жертв.
Довго мовчала офіційна статистика, відмовчувалися архіви. Та під силою неспростованих фактів і доказів правда почала відроджуватись.
Не оминув голод і наш край, за даними Українського інституту національної пам’яті, під час голодомору 1932-1933 років в населених пунктах Синюхинобрідської громади від голоду померло щонайменше: с. Синюхин Брід – 635 жителів, сел. Новоолександрівка – 29 жителів, с. Єрмолаївка – 43 жителі, с. Станіславчик – 134 жителі, с.Болеславчик – 246 жителів, с.Лукашівка – 159 жителів, с.Лозуватка – 107 жителів, с.Брід – 149жителів,с. Підгір’я – 95 жителів,с. Довга Пристань – 202 жителі, с.Чаусове – 200 жителів.
Пам’ять народу наше найдостовірніше джерело. Вона жива, це її тривожні дзвони закликають кожного з нас сьогодні пропустити крізь власне серце цей велетенський біль, зробити висновки відповідно до свого розуміння моралі, добра і перед усім - відповідальності.
Дякую тобі, Роде мій! Низько схиляю голову перед тими, хто помер, і перед тими, хто вижив на глевкому хлібі з кори та глини. Дякую за силу, за витривалість, за вміння залишатися людиною навіть у тих умовах, коли зло проникало в тіло й назовні, пожирало людину, породжувало в ній звіра й нашіптувало: «Убий, щоб вижити». Дякую за те, що ваша велика сила волі й добра в таких умовах поставила великий щит зі словами: «Ні! Якщо і вмирати, то разом». Дякую за велика силу любові, яка дозволила віддати останній шматочок картоплини - сестрі, подарувати останні обійми - братові, останню підбадьорюючу посмішку - матері, послати в останнє повний ніжності погляд - дружині, що пригортала до себе холодне тіло дитини. Дякую за величезну силу материнської любові, за покликом якої віддавали останнє знайдене зернятко - дитині, своїми молитвами врятували її від подиху смерті.
Тільки велика сила духу дозволяє з гідністю відійти в інший світ, забравши свій біль з собою. І лише велика жага до життя дозволяє пройти всі кола пекла, голоду, війни, знову голоду, і вижити, щоб ЖИТИ і пам`ятати
