Створення безбар’єрного середовища
Потреба у формуванні безбар’єрного середовища в Україні набула неабиякого значення. Адже через війну відчутно більша кількість людей має труднощі в користуванні громадськими просторами та отриманні послуг саме на рівні громад. Створення безбар’єрного середовища має на меті їх подолати.
Безбар’єрність — не данина моді, а вимога законодавства
Концепція безбар’єрності та доступності для України не нова. Певні елементи щодо фізичних просторів вже досить часто можна бачити на вулицях міст і в громадських будівлях.
Вимоги щодо безбар’єрного середовища в Україні досить давно закріплені на законодавчому рівні. Основними документами є Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю, Конституція України, Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності», Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», Закон України «Про освіту», Національна стратегія із створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року.
Безбар’єрне середовище створюють не для якоїсь окремої категорії людей, а одразу для всієї громади в комплексі. Важливо не догодити окремій групі людей, а підходити з позиції універсальної доступності, проєктуючи громадські простори і послуги. І йдеться не лише про фізичну доступність.
Так, Національна стратегія із створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року передбачає шість напрямів:
Фізична безбар’єрність
Інформаційна безбар’єрність
Цифрова безбар’єрність
Освітня безбар’єрність
Суспільна та громадська безбар’єрність
Економічна безбар’єрність
Всі ці напрями не існують окремо один від одного, вони взаємопов’язані і постійно перетинаються. Тому важливо постійно аналізувати проєкти розвитку, щоб вчасно вибудовували зв’язки між цими напрямами і отримували комплексне безбар’єрне середовище. В Стратегії прописано, що її мета — аби безбар’єрність стала наскрізним принципом державної політики.
